1. Додаток до наказу

Пропонуємо увазі читачів фрагмент з чудової книги А.В. Таруніна «Сакральний символ. Історія свастики ». Недосвідчений людина може сильно здивуватися, коли побачить величезну популярність свастики серед русів аж до початку ХХ століття ...

Завантажити та прочитати всю книгу можна тут .
У російській культурі свастика займає особливе місце. За ступенем поширеності цього сакрального символу Росія навряд чи поступається навіть таким насиченим арійської символікою країні, як Індія. Свастику можна зустріти практично на будь-яких предметах російського народного мистецтва: в орнаменті вишивки і ткацтва, в різьбі та розпису по дереву, на прялках, Валько, Рубель, трепалах, набілках, набойние і пряникових дошках, російською зброю, кераміці, предметах православного культу, на рушниках, облямівки, фартухах, скатертинах, поясах, спідушку, чоловічих і жіночих сорочках, кокошниках, скринях, лиштви, ювелірних виробах і т.Л.

Російська назва свастики - «Коловрат», тобто «Сонцеворот» ( «коло» - давньоруська назва сонця, «врат» - обертання, повернення). Коловрат символізував перемогу світла (сонця) над темрявою, життя - над смертю, яви - над Навью. За однією з версій Коловрат символізував приростання світлого часу доби або висхідний весняне сонце, в той час як посолонь - спад денного світла і призахідне осіннє сонце. Існуюча плутанина в назвах породжена різним розумінням обертального руху російської свастики. Деякі дослідники вважають, що «правої» або «прямий» свастикою слід називати хрест з кінцями, загнутими в ліву сторону. Згідно з цією версією, смислове значення свастики максимально наближене до найдавнішого (символ «живого» вогню), і тому загнуті кінці її слід розглядати саме як язики полум'я, які при обертанні хреста в праву сторону природним чином відхиляються вліво, а при лівосторонньому його обертанні - вправо під впливом зустрічного потоку повітря. Версія ця, безумовно, має право на існування, проте не слід скидати з рахунків і протилежну точку зору, згідно з якою свастика з кінцями, загнутими в праву сторону, повинна називатися «правобічної».

У всякому разі, у багатьох селах Вологодчіни «Коловрат» до сих пір називають саме таку свастику, а ще частіше не роблять різниці між право- і лівобічними свастиками взагалі. На мій погляд, «Коловрат» і «посолонь» різні назви одного й того ж знака. «Посолонь» це, буквально, рух (обертання) за сонцем. Але ж і «Коловрат» ( «кружляння», тобто рух сонця) - те ж саме! Ніякого протиріччя між цими двома споконвічно російськими словами немає і ніколи не було!

У російській традиції, взагалі, лівостороння свастика ніколи не вважалася «злий», і ніякого протиставлення різноспрямованих свастик на російській землі ніколи не існувало. У переважній більшості випадків в російських орнаментах ліво- і правобічна свастики завжди стоять поруч без будь-якого натяку на їх «ворожість».

Не виключено, що суперечки навколо спрямованості обертання свастики з'явилися далеким відгомоном неприйняття старовірами Никонівський обходу церков проти сонця. Але при цьому старовіри з однаковим повагою ставилися як до тієї, так і до іншої свастики і ніколи не протиставляли їх одне одному. Цікаво, що Свастичний мотиви в російській народній вишивці були особливо широко поширені саме в районах проживання старообрядців. І це не дивно: російські старовіри були найбільш ревними хранителями древніх (в тому числі - язичницьких) традицій, і хоча формально виступали проти язичництва, по духу своєму все-таки були незрівнянно ближче до язичництва, ніж до християнства.

Цей факт можна скільки завгодно заперечувати, але від цього він не перестане бути фактом. І величезна кількість язичницьких свастик на старообрядницьких облямівки і рушниках - красномовне тому свідчення.

Одним з перших радянських вчених, які насмілилися не тільки вимовити слово «свастика», а й назвати її основним елементом російської вишивки, був Василь Сергійович Воронов.

«У вишивці переважають чисті геометричні візерунки, складові, мабуть, більш старий орнаментальний шар, - писав він у 1924 році, - головним елементом їх служить найдавніший мотив свастики, ускладнений або роздроблений в незліченній кількості дотепних геометричних варіацій (так звані« гребені »,« розковуванню »,« козирі »,« крила »і ін.). На цьому мотиві, як на основі, розгортається художня винахідливість вишивальниць »1.

У християнській традиції свастика придбала додаткове смислове значення і перетворилася на символ світла, що перемагає темряву. Її можна було побачити на одязі священнослужителів, окладах, потирах, крешальнях, іконах, книжкових мініатюрах, єпитрахиллю, в розпису храмів, на надгробках православних могил і т.д. В орнаментальному поясі між апостольським і святительським чинами київського собору Святої Софії (XI століття) в зелених ромбах з червоними обведення поміщені золоті різноспрямовані свастики з укороченими кінцями. Їх можна побачити як на південній, так і на північній стороні апсиди київської Софії. У чернігівському Спасо-Преображенському соборі (XVI століття) орнамент з правобічних свастик оперізує центральний барабан і сходову вежу. Свастичний меандрові прикрашений арочний прохід в Київську лавру підлогу надбрамний храм Св. Трійці. По краю чавунних ступенів Нікольського собору Ніколо-Персрвенского монастиря під Москвою також йде орнамент з свастик. Свастичний мотиви легко вгадуються на заставці давньоруської рукописи кінця XV століття «Слова Григорія Богослова»; па заставці Євангелія XVI століття; на заставці «Присяги виробленому на священика», видрукуваної Санкт-Петербурзької Синодальної друкарнею в січні 1909 року, на заставці Євангелія кінця XIX століття, на заставці Апостола XVI століття і т.д.

Велика літера імені Христа в багатьох виданнях книг Іоанна Кронштадтського зображувалася в формі свастики

Аналогічний прийом використовували і північно-російські різьбярі по дереву. На «пасхальніке» (тип складовою пряникової дошки для випічки обрядової паски) XIX століття з Верховажского району Вологодської області буква «X» в абревіатурі «ХВ» (Христос Воскрссе!) Виконана в формі свастики з завитками на кінцях 3. На знаменитому лику Христа Пантократора (Вседержителя) в новгородському Софійському соборі дві різноспрямовані свастики помішані на грудях під ворогом Вседержителя. На іконі Богоматері Державної, явленої в селі Коломенському в храмі Усікновення глави Іоанна Предтечі в лінь зречення Миколи II від престолу, також є зображення свастики, що вінчає корону.

Лівосторонні свастики прикрашають подоли княжих убрань на іконі XVI століття Святі князі Гавриїл і Тимофій », що зберігається в Церковно-археологічному кабінеті Московської духовної академії. Великі ліво- і правосторонні свастики синього кольору чітко видно на блакитному ієрейську Фелон з мініатюри Збірника притчею і повістей кінця XIX століття 4. На кінцях єпитрахилі XV століття з колишнього Севастьяновского зборів Румянцевського музею свастіческую орнамент зі схематичними голубками явно запозичений з ісламської архітектури 5.

Найбільш часто свастіческую символи різних форм зустрічаються на іконах Богоматері, точно так же, як орнамент з свастик частіше прикрашає жіночу селянський одяг: і в тому, і в іншому випадку свастики виступають в якості магічних (і в першу чергу, звичайно, язичницьких) оберегів. Про жодні «естетичних міркуваннях» в даному випадку мова йти просто не може: іконописці ніколи не дозволяли собі вольностей і строго дотримувалися традицій, особливо в використанні різних знаків і символів. Свастіческую символи є і на знаменитих в'ятицьких скроневих кільцях з сімома лопатями, що датуються X11-XITI століттями. На кільці з Зюзін справа наліво свастики поміщені на дві верхні лопаті. За своїм зображенню вони в точності повторюють емблему РНЕ А.П. Баркашова. На кільці з курганної групи в Дубках Царицинського лівосторонні свастики розташовуються трохи нижче - на другий зверху лопаті кожна. На кільці з РАССОХІН левосторонняя кріновідная свастика присутній на самому щитку 6.

На давньоруських перснях зображення свастики зустрічається повсюдно. Примітно, що найбільш часто ми бачимо тут правостороннім прямокутну свастику, вміщену в коло, овал або квадрат. І лише в окремих випадках вона постає перед нами з округлими або спіралевіднимі завитками. Під час розкопок в Новгороді (садиба «Е» Неревського розкопу) в майстерні ливарника XIV століття було виявлено відразу десять перснів зі свастикою. Аналогічні персні на радянський кшталт знайдені в Болгарському городище на Волзі, а також у багатьох російських містах.

Тільки в зборах вологодського колекціонера М. Сурова є шість перснів із зображенням свастики. Два з них - литі пластинчасті з трьома і п'ятьма квадратними клеймами відповідно. У центрі обох перснів поміщена правобічна свастика, в клеймах по сторонам - Х-образні хрести. Ще на двох перснях з цієї ж колекції помішані спіралеподібні свастики на квадратному і овальному щитках відповідно. Найбільший же інтерес представляють два залишилися персня із зображенням правобічної прямокутної свастики. У першому випадку вона укладена в квадратний щиток з точковим обідком і чотирма опуклими крапками по кутах; у другому - на щиток у вигляді листочка з тонким опуклим обідком. Чотири останніх персня цілком могли бути відлиті місцевими, вологодськими майстрами в XIII-XVI століттях, оскільки композиції на них дуже своєрідні і, наскільки мені відомо, не мають собі аналогів ні в приватних, ні в музейних зібраннях.

Ще більш часто знак свастики наносився на днища і боковини давньоруських глиняних посудин. Причому сама свастика тут приймала найрізноманітніші форми: вона могла бути як ліво-, так і правобічної, трьох- і чотирипромінної, з короткими і подовженими лопатями, що втиснула і опуклою, з прямокутними, округлими, спіральними, розгалуженим і гребінчастими кінцями. У тому, що клейма ці використовувалися в якості родових знаків, немає ніяких сумнівів. Дослідники вважають за краще називати їх «знаками власності», але по суті своїй вони були примітивними родовими гербами. Є чимало свідчень, що знаки ці передавалися від батька до сина, від сина до онука, від онука до правнука і т.д .. Сам знак при цьому міг ускладнюватися, оскільки син нерідко привносив в нього щось нове. Але основа його обов'язково залишалася колишньою і була легко впізнавана. На мій погляд, саме тут слід шукати витоки російської геральдики, яка нині охоплена болотним цвітінням і цілком орієнтована на Захід. Лаконічність, строгість і виразність: ось складові істинної російської емблематики. Сучасні ж прозахідні герби, що відрізняються своєю навмисною перевантаженістю і незграбної пишністю, є наочними свідоцтвами манії величі їхніх власників і розробників. Чим дрібніше людина, тим пишніше у нього герб: хіба це не тенденція сучасності?

Оригінал свастики, вписане в чотирикупність, мається на південному нефі собору Софії Новгородської (XI століття). Перед нами - ще один прообраз емблеми РНЕ Александpa Баркашова. І все ж найбільш активно знак свастики використовувався російськими ткачихами і вишивальницями. Якби з'явилася можливість зібрати російські рушники, скатертини, облямівки, сорочки та пояси з вишитими на них свастиками із запасників всіх російських музеїв і приватних колекцій, впевнений - для їх розміщення не вистачило б величезних залів Ермітажу і Третьяковки, разом узятих. Велика кількість і різноманітність Свастичний мотивів у російській народній вишивці здатне шокувати будь-якого початківця дослідника. При цьому треба врахувати, що величезна кількість фотографій предметів російської вишивки зі свастична візерунками ніколи не було опубліковано. У радянських книгах по народному мистецтву вони з'являлися лише зрідка, і то або в зменшеному вигляді, або під прикриттям інших композицій. Першим виданням, в якому Свастичний мотиви (в основному - на прикладі олонецких оплечья) були представлені досить широко, з'явилася книга «Образотворчі мотиви в російській народній вишивці», що побачила світ у 1990 році. До її основних недоліків слід віднести занадто малий розмір ілюстрацій, при якому розгледіти Свастичний візерунки в окремих випадках можна тільки через збільшувальне скло. В інших радянських виданнях по народному мистецтву Свастичний мотиви у вишивці були свідомо представлені в мізерно малих кількостях так, щоб у читача ні в якому разі не склалося враження про їх домінуванні серед інших популярних мотивів.

Свастика в російській вишивці виступала як в якості самостійного мотиву, так і в поєднанні з іншими елементами: рослинними, геометричними, зооморфними, культовими і т.д .. У більш пізніх побутових сюжетах вона практично не зустрічається. І це цілком зрозуміло: побутові сцени при всій їх оригінальності мають мало спільного з російською традицією і не несуть в собі майже ніякої сакральності. Присутність же свастики сакралізується будь-який предмет, будь то сільський підзора або гробниця римського імператора.

Судячи з усього, будь-яких загальноприйнятих правил в зображенні російської свастики ніколи не існувало: вона наносилася на тканину довільно, залежно від фантазії вишивальниці. Зрозуміло, зразки візерунків були, але вони побутували на дуже обмеженому просторі, часто не виходячи за межі волості або навіть села. Звідси - таке різноманіття Свастичний композицій в російській вшівка. І звідси ж - труднощі в їх атрибуції та прив'язці до конкретної місцевості. Так, наприклад, Тарногского свастики в цілому більші, ніж Северодвінську, але це зовсім не означає, що на Північній Двіні не було великих, а під Тарногой зустрічалися дрібні. Щодо Російської Півночі можна сказати так: що не село, то свій Свастичний візерунок. Складається враження, що вишивальниці змагалися один з одним, намагаючись перевершити суперниць і неодмінно зробити свій візерунок «басче». Не слід забувати, що майстерність вишивальниць в ту пору цінувалося набагато вище і було чи не найкращою «рекомендацією» для майбутніх наречених, а сорочка прийшла на посиденьки дівчини служила для неї своєрідною «візитною карткою». Свастичний мотиви в народній вишивці зустрічаються буквально всюди: на Україні, в Білорусії, в Центральній і навіть Південної Росії. Однак безумовний пріоритет в цій області належить Російському Півночі. Пояснюється це досить просто: з насадженням християнства найбільш стійкі язичницькі прихильники йшли на Північ - туди, де ще не було насильницьких хрещень «вогнем і мечем», де людей ще не заганяли в річки цілими натовпами під пильним наглядом іноземних попів і навіжених князів. Саме ці люди з'явилися «останніми могіканами» Русі язичницької, і саме їм вдалося закласти вікові традиції на Російському Півночі. Свастичний візерунки на російських рушниках, облямівки і скатертинах є візуальним відображенням давньоруських ведичних традицій і, без сумніву, несуть в собі набагато глибший зміст, ніж представляється сучасним дослідникам російського народного мистецтва.

Легендарний рязанський богатир, який захищав російську землю від монгольських загарбників і своїм безприкладним мужністю завоював повагу навіть своїх ворогів, увійшов в історію під ім'ям євпаторія Коловрат. Лівосторонній свастику намалювала на стіні віконного отвору Іпатіївського будинку в Єкатеринбурзі перед своєю загибеллю остання російська імператриця Олександра Федорівна. Є свідчення, що вона супроводила зображення свастики якийсь написом, проте зміст її так і залишилося невідомим. Імператор Микола II їздив на машині, на капоті якої красувалася свастика в колі. Таким же знаком підписували особисті листи він і Імператриця.

Нумізмати добре знають «керенки» гідністю 250, 1000, 5000 і 10000 рублів, на яких двоголовий орел зображений на тлі свастики-коловрата. Гроші ці друкувалися аж до 1922 року, однак матриця для них була виготовлена ​​еше на замовлення останнього російського імператора, який мав намір після війни провести грошову реформу.

Цікаво, что именно в Перші роки Радянську владу, тобто одночасно з віщезгаданімі «керенками», в обіг були запущені купюри різного номіналу (від 1 до 10 000 рублей), в орнаменті водяних знаків якіх чітко проступали шестіконечні зірки Давида. Ще більш цікаво, что 3 листопада 1919 року свастика булу ЗАТВЕРДЖЕНА в якості нарукавного знака калміцькіх Формування червоної Армії. Відомості про це надійшлі від кандидата історічніх наук полковника В.О. Дайпіса, Який очолював відділ Інституту ВІЙСЬКОВОЇ історії Міністерства оборони СРСР. Опублікований нижче документ і додавався до нього ескіз були виявлені полковником в Центральному державному архіві Радянської Армії (нині - Російський державний військовий архів).

Додаток до наказу

«Військам Південно-Східно-го фронту ц.р. 713.

Опис: ромб 15x11 сантиметрів з червоного сукна. У верхньому кутку п'ятикутна зірка, в центрі - вінок, в середині якого - «Люн ГТН», з написом РРФСР. Діаметр зірки - 15 мм. Вінка - 6 см. Розмір «Люн ГТН» - 27 мм. Букв - 6 мм.

Знак для командування і адміністративного складу вишитий золотом і сріблом і для червоноармійців - трафаретний. Зірка, «ЛЮНГТН» і стрічка вінка вишиті золотом (для червоноармійців жовтою фарбою), самий ненок: і напис - сріблом (для червоноармійців білою фарбою) ».

Автором цього документа, по всій видимості, є командувач Південно-Східним фронтом, колишній полковник царської армій В.І. Шорін, репресований в кінці 1930-х років і реабілітований посмертно.

Більш того, є досить серйозні свідчення про те, що знак свастики в 20-і роки використовувався і в якості емблеми одного з партійних видавництв Карелії. В кінці 30-х - початку 40-х років минулого століття селянський одяг з вишитими на ній знаками свастики повсюдно вилучали і знищували «ен-каведешнікамі». «На півночі, - пише В.Н. Дьомін, - спеціальні загони ходили по російським селах і силою примушували жінок знімати спідниці, поневи, фартухи, сорочки, які тугий же кидалися в огонь ». У деяких місцях справа доходила до того, що самі селяни, побоюючись репресій, починали знищувати рушники, предмети одягу з вишитими на них знаками свастики. «Навіть ті бабусі, які століття від століття вишивали цей знак на рукавицях, - справедливо зазначає Р. Багдасаров, - після Вітчизняної війни стали називати його« німецьким знаком ». Дослідник з Усть-Печеньгі Тотемського району Вологодської області Олександр Кузнєцов описує цікавий випадок, що мав місце напередодні Великої Вітчизняної війни на батьківщині його предків в селі Іхаліца. Що приїхав в село співробітник НКВД заночував у голови колгоспу Заплетали і під час вечері зауважив висіло на божниці рушник-убрус, в середині якого висвітлювалася лампадою велика складна свастика, а по краях йшли візерунки з невеликих ромбічних свастик. Від обурення очі у гостя стада опуклими, як у річкового рака. Лежала на печі старої матері Заплетали на силу вдалося заспокоїти розбушувався «енкаведистів» і втовкмачити йому, що поміщений в центрі Убруса знак - зовсім не свастика ( «такого слова-то у нас не знають»), а «Кошлатий Яскраво», візерунок ж на бічних смугах - це «гуськи».

Інцидент в Іхаліце, на відміну від інших місць, не отримав розвитку, оскільки на наступний день співробітник НКВД обійшов усе село і переконався, що «яскраві» і «гуськи» є практично в кожній селянській хаті. Сам А. Кузнєцов вважає, що назва «яскраво» донесло до нас одне з прізвиськ слов'янського сонячного божества Ярила, а в слові «кудлатий» відобразились глибокі знання наших далеких предків «про Сонце, про те, що на поверхні світила вирують вогненні язики - протуберанці . «Яскраво» - так ще недавно в селах могли сказати про мужика, який поодинці під час бійки клав на землю трьох супротивників. А силушку в селі завжди поважали ». Ще одне свідчення про боротьбу зі свастикою було виявлено в Центральному Сховище Радянської Документації і опубліковано в першому номері журналу «» за 1996 рік. 9 серпня 1937 року в Комісію партійного контролю при UK ВКП (б) звернувся керуючий Московської обласної контори Метісбита якийсь товариш Глазко зі зразком олійниці, виготовленої на заводі № 29, лопаті якої мають «вид фашистської свастики». Перевірка встановила, що автором конструкції олійниці є старший інженер тресту ширвжитку Гуапі Тучашвілі. Протягом 1936 і 1937 років завод виготовив 55763 олійниці. Начальник цеху ширвжитку Краузе заявив, що лопаті олійниці схожі на фашистську свастику, однак заст. начальника тресту Борозденко відповів: «Аби робітничого класу було добре, не звертай уваги».

Позицію заступника підтримають начальник тресту Татарський і директор заводу № 29 Александров. «Випуск маслоробок, - писав донощик в Комісію партійного контролю, - лопаті яких мають вигляд фашистської свастики, вважаю ворожим дідом. Прошу передати все це справа в НКВД. Проект постанови додається. Керівник групи Тижпрома КПК Васильєв. 15 жовтня 1937 г. ». Зусилля донощика не пропали даром. Рівно через два місяці на засіданні Бюро комісії партійного контролю при ЦК ВКП (б) було прийнято рішення:

«1. Взяти до відома заяву наркома оборонної промисловості Л. М. Кагановича, що в місячний термін лопаті маслоробок, мають вигляд фашистської свастики, будуть вилучені і замінені новими.

2. Справа про конструювання, виготовлення і неприйняття заходів до припинення виробництва маслоробок, лопаті яких мають вигляд фашистської свастики, передати в НКВД. Результати голосування: «за» -Шкірятов, «за» - Ярославський. 15 грудня 1937 г. ».

Неважко здогадатися про подальшу долю Тучашвілі, Борозденко і Татарського, чи не так? Завдяки подібним мерзенним доносами в 30-і роки постраждали сотні тисяч кращих людей Росії. Прізвища «вершителів доль» (а точніше кажучи - їх псевдоніми) нам добре відомі: жоден з них так і не поніс заслуженого покарання за свої криваві злочини. «Довгий час з спецхран нікому не видавалася безневинна за назвою книжка Б. А. Куфтіна« Матеріальна культура російської Мещери »(М., 1926), -пише В. Н. Дьомін. - Тільки тому, що присвячена вона, зокрема, аналізу поширення свастікового орнаменту серед російського населення ». Свастика з виступаючими кінцями хреста на тлі восьмиконечной зірки Богородиці є офіційною емблемою організації «Русское Національна Єдність» (РНЕ). Поєднання цих двох символів в емблемі РНЕ зовсім не випадково. Зображення восьми кінцевої (російської) зірки символізувало присутність головного божества і часто зустрічалося на військових прапорах, одязі, зброї, різних предметах побуту і культу. У християнській традиції восьми кінцева зірка отримала додаткове смислове значення: її називають «зіркою Богородиці» йди «Віфлеємської», так як загорілася вона на небі під час різдва Ісуса Христа і, рухаючись по небосхилу, вказувала волхвам шлях до його колиски. Зображення її є у ​​всіх виявлених в Росії іконах Богородиці. Свастика в емблемі РНЕ збожеволіє усередині зірки, т. Е. Як би накладається на її силует (звідси - подовжені прямі кінці самого хреста - «промені» або «мечі», як їх іноді називають). Думка про те, що подібні «променеві» свастики (як в емблемі РНЕ) ніколи не зустрічалися в російській культурі, помилково. Наприклад, на домотканому тотем кому рушник з колекції М. Сурова їх вишито аж вісім штук! Крім того переконатися в цьому ж можна, відкривши 524-ю сторінку відомої книги Б. А. Рибакова «Язичництво Давньої Русі» видання 1987 года, де на рис. 87 зображено в'ятицьких скроневе кільце XII століття з заклінательпимі знаками родючості, з боків від яких розташовуються ті самі «променеві» свастики. Примітно, що сам академік розглядає цей вид свастики «не як знак сонця, а тільки як знак вогню» і також співвідносить се з вогневим способом обробки землі під ріллю, помічаючи при цьому, що «свастика зустрінута не лише в Зюзін, а й в інших підмосковних курганах ».

Під час проведення виставки «Російський національний костюм» в залах Державного Російського музею в Санкт-Петербурзі один з відвідувачів (такий собі М. Бляхман) спробував знищити шляхом спалення жіноче весільне плаття, рясно прикрашене свастиками. У відділенні міліції мерзотник нахабно заявив, що таким чином він бореться з «фашизмом».

Відомі й інші місцеві назви свастики: «ковил'» (Тульська губ.), «Кінь», «Конєва голяшка» (Рязанська губ.), «Заєць» (Печора), «рижик» (Нижегородська губ.), «В'юн» ( Тверська губ.), «Кривонога» (Воронежская губ.) і т. д .. На території вологодських земель назва свастики було ще більш різноманітним. «Гаки», «Крюкова», «гак» (Сямженскій, Верховажском райони), «кресало», «Огнівець», «конегон'» (кінь-вогонь?) (Тарногський, Нкжсенскій райони), «звір», «цвіркун» ( Велікоустюгскмй район), «вожок», «ватажок», «Жгун», (Кічм.-Городецький, Нікольський райони), «яскраво», «кудлатий яскраво», «космач» (Т (отемскій район), «гуськи», « чертогон »(Бабушкінський район),« косар »,« косовік »(Сокальський район),« перехрещення »,« враток »(Вологодський, Грязоіецкій райони), вращенец», «вращенка», «врашун» (Шекснінська, Череповешій райони), «углий» (Басаевскій район), «мірошник» (чаг одошенскій район), «крутяк» (Білозерський, Кирилівський райони), «палання» (Витегорський район). Найбільш архаїчним з них, безсумнівно, є «Огнівець». У цій назві відображено початкове значення магічного символу свастики: «живий вогонь» - « вогонь »-« кресало »-« Огнівець ».

Мотив оспіваного Ніцше «вічного повернення», кругообігу життя дивним чином знайшов своє втілення в глухий Вологодської «глибинці». У багатьох селах Таріогского і Нюксенский районів смислове і символічне значення свастики визначається коротко, просто і геніально: «все і всяк повернеться». В одній цій фразі міститься набагато більша мудрість, ніж в десятці модерних філософських вчень, разом узятих. Всупереч поширеній в наукових колах думку, напрямок обертання хреста з загнутими кінцями в російській традиції не мало вирішального значення: як на язичницьких, так і на християнських орнаментах мирно сусідять лівостороння (Коловрат) і правостороння (посолонь) свастики.

На Русі різна спрямованість свастики найчастіше асоціювалася з висхідним і заходить Сонцем, з пробуджується і засинаючою Природою, але ні про яку «опозиції» (добро-зло, світле-темне, вища-нижче і т. Д.) Мови тут йти не могло , т. к. смислове і символічне значення російської свастики ніколи не відривався від свого коріння і було максимально наближене до давньоарійське.

Як бачимо, свастика на Русі була одним з найпоширеніших і глибоко шанованих символів. Ні до німецького, ні до італійського, ні до будь-якого іншого «фашизму» знак цей не має ні найменшого відношення. І тим не менше на протязі ось вже понад восьми десятиліть саме він піддається самим лютим і злісним нападкам з боку спочатку комуністичних, а тепер і демократичних ідеологів, саме його намагаються ототожнити з усім злом, яке довелося пережити людству в XX столітті. Крім того, що нападки ці абсолютно безпідставні, з історичної точки зору вони ще й безглузді: піддавати опалі якої б то не було символ, нехай він навіть буде уособленням самого зла, - це не просто варварство і крайня ступінь невігластва, це ще і кричуща дикість , аналога якій не було у світовій історії. Можна тільки пошкодувати мера Юрія Лужкова, який підписав Закон р Москви № 19 (від 26.05.99 р) «Про адміністративну відповідальність за виготовлення і демонстрування нацистської символіки на території м Москви». Згідно духу і букві цього закону, наприклад, весь колектив фольклорного ансамблю «Сударушка» з Tapногского району Вологодської області, гастролював в столиці, варто було б притягнути до відповідальності «за носіння нацистської символіки на території м Москви» (ст. 2) і оштрафувати на суму від 20 до 100 мінімальних окладів трупа.

Такого роду заборони, на мій погляд, абсолютно безглузді. Тоді чому досі нікому не спало на думку накласти заборону, наприклад, на ту ж диявольську символіку? Пройдіться по міських комерційним кіоскам - і ви побачите десятки сатанинських символів і знаків Бафомета на всіляких браслетах, брелках і ланцюжках.

Хіба хто-небудь визнав за необхідне заборонити п'ятикутну зірку (масонську пентаграму) - цей каббалістичний і воістину кривавий символ, під знаком якого Росія зазнала стільки мук і страждань, скільки не довелося випробувати жодній іншій країні в світі.

Я ні в якому разі не закликаю поставити свастику на триколірний російський прапор. Але необхідність і реабілітації цього найдавнішого традиційного російського символу, на мій погляд, давно назріла. Першим серйозним вітчизняним дослідженням, присвяченим символізму свастики, з'явилася книга Р. Багдасарова «Свастика: священний символ», випущена московським видавництвом «Білі Альви» в 2001 році і з тих пір двічі перевидана.

Незважаючи на всі свої недоліки, книга ця стала цінним внеском у справу вивчення та осягнення найглибшого сенсу символу свастики. До основних недоліків дослідження Р. Багдасарова я відношу надмірне захоплення богословськими інтерпретаціями, зайва кількість другорядних фактів, ліричних відступів і теологічних мудрувань.

В цілому книга ця написана з нейтральних позицій, і автор її в міру сил залишався неупередженим у своїх оцінках, дотримуючись формальний об'єктивізм, хоча симпатії його до найдавнішого арійського символу очевидні.

Я ж зі свого боку не приховую, що ставлюся до цього символу з глибокою повагою і любов'ю. Свастику треба відчути, пропустити через своє серце, прийняти її з усіма «темними сторонами» і потрохами, полюбити її без оглядки так, щоб ніхто на світі не зміг перешкодити тобі перейнятися її глибокої суттю, пізнати її таємне містичне значення: тільки в цьому випадку дослідження може придбати справжню цінність для майбутніх поколінь. Ще двадцять років тому видати таку книгу було не можна. Не виключено, що неможливо буде видати її і надалі. Тому максимально викластися і вкласти в дослідження всю свою душу було справою моєї честі. У цій книзі наведено близько 3500 ілюстрацій. Всього ж їх в моєму зборах понад 11,5 тисяч. Коли-небудь - я в цьому абсолютно впевнений - буде видана багатотомна і прекрасно ілюстрована «Енциклопедія свастики», яка ознаменує собою дійсну, а не уявну, реабілітацію цього великого арійського сакрального символу.

скачати книгу

Примітки
1. Воронов В. С. Про селянське мистецтві. М., 1972. - С.92.
2. Альманах бібліофіла. Вип.26. М., 1989, Увімкнути .; Давньоруська мистецтво. Рукописна книга. Сб.второй. И, 1974. - С.276; Багдасаров Р. Свастика: священний символ. М, 2001. - С.245, 382.
3. Жариков С. Своя суть // Молода Гвардія. 1990, №9. - с.241.
4. Суров М. В. Вологодчіна: незвідана давність. Вологда, 2002. - С.72.
5. Жива старовина. 1994 №2. - С.1 обкладинки.
6. Багдасаров Р. Свастика: священний символ. М., 2001. - С.165-166, 381, Ріс.81.3,4.
7. Суров MB. Вологодчі-на: незвідана давність. Вологда, 2002. - С.220.212, 216,225-227, Кат. №26. 64, 117, 187, 196.211.
8. Нікітіна Ю. І. Малюнки-графіті з Софії Новгородської // Радянська археологія, 1990. №3. - С. 221.
9. Луї Повель, Жак Берж'є, Ранок магів. Київ, 1994, - С.320-321.
10. РГВА. Ф.107, Оп.1. Д.104. Лл. 195об., 196.
11. Дьомін В. Загадки Російської Півночі. М., 1999. - С.47.
12. «Його ж мiр' НЕ может прiяті ...» // Батьківщина. 1997. №7. - С.84.
13. Кузнєцов А. В. «Кошлатий Яскраво» з Тотьми // Рідні простори. 1994 №1 (22). - С.7-8.
14. ЦХСД. Ф.6. Оп.1, д.79, Л.65.
15. ЦХСД. Ф.6. Оп.1, д.79, Л.64.
16. Болотов С. С. Проти свастики - проти культури // Віче. СПб., 1996, №2. - С.8.