Склад цього музичного колективу змінювався багато разів, але в сприйнятті слухачів він завжди залишався справжнісінькою групою - а не додатком до вокаліста, як це у нас завжди було прийнято. І зараз, коли історія цієї групи наближається до неминучого кінця немов би закінчується ціла епоха, повна злетів і падінь, шаленого успіху і трагічних помилок. Епоха групи Арія ...

У 1984 році на базі ВІА Співаючі Серця почалося формування принципово нового музичного колективу. Основою його стали гітарист останнього складу Сердець Володимир Холстінін і беззмінний художній керівник ансамблю Віктор Векштейн.

У лютому 1985 року передбачався на роль вокаліста нового проекту Микола Носков, вихованець Давида Тухманова, запропонував замість себе кандидатуру Валерія Кипелова, який в той момент перебував без роботи: ВІА Лийся, Пісня, де він колись заспівувачів на пару з Миколою Расторогуевим "Обручка - не проста прикраса ", виявився не при справах у зв'язку з арештом художнього керівника. Тоді ж склався і перший склад: Кипелов, Холстінін, басист Олександр Грановський, клавішник Кирило Покровський і ударник Олександр Львів. Записаний восени 1985 року селф-реліз "Манія Величі" був ніби перехідною формою між вокально-інструментальним минулим і важко-роковим майбутнім музикантів: повна суто естрадного ліризму балада "Мрії" поєднувалася тут з незграбними і несмачними рок-бойовиками на кшталт "Позаду Америка" . Однак для вітчизняного року тих часів це була безумовно, новаторська, і в чомусь навіть випередила свій час робота.
Найцікавіші на альбомі гнівний і драматичний "епік" "Волонтер", з трассирующим бас стрижнем, лютими сплесками органу і несамовитим замогильним фіналі - майже "Child In Time" - а також титульний трек. "Манія Величі", покликана довести строгим тодішнім Худрада, що перед ними - аж ніяк не "волохаті мавпи з гітарами", була композиторським шедевром Покровського. Симфо-рокове твір для рок-групи і класичного хору явно передбачала сучасні напрацювання в жанрі класик-металу у таких нинішніх "зірок", як Therion. Прикро, що до цього перспективного напрямку музиканти повернулися лише за пару років до розпаду колективу.

До 1986 року в складі і стилістиці групи відбулися істотні зміни. Ударника Львова змінив Ігор Молчанов, клавішника Покровського - другий гітарист Андрій Большаков. Нова програма "З Ким Ти?" була рішучим, хоча і дещо недолугим кроком в напрямку стрeмітельно набирав в ті дні окуляри хеві-метал. При більшій музичної цінності альбом, на жаль, менш цікавий - антивоєнний "стадіонний гімн" "Воля І Розум", бойовик "Встань, Страх Подолай" і медляк "Без Тебе" мало що додавали до вже сформованому образу групи. Інший антивоєнний "стадіонний гімн", що закриває альбом пісня "Ігри Чи не Для Нас", зовсім відноситься до розряду курйозів - фінальний вокальний "підйом" в приспіві, явний штамп вокально-інструментального минулого, форсується в ритмічне скандування "Чи не Для Нас", явно " підслухи "на" Breaking The Law "Judas Priest. По-справжньому цікавий лише номер "Тут Куют Металл!" з незвичайним, гучним звучанням ударних і механістична гітарними партіями, що малюють звукову картину величезного пашить жаром заводського цеху. До речі саме на цьому альбомі постійний лірик групи Олександр Елін почав поступатися позиціями культової в хіпівського колах поетесі Маргариті Пушкіної.
Уже в кінці 1986 року в групі виникли перші великі стилістичні розбіжності. В результаті Большаков, Грановський та Молчанов покинули склад, з тим. щоб пізніше разом з Покровським і двома новими музикантами організувати новий проект Майстер. Примітно, що в перший же альбом цієї групи увійшли всі ті ж "Воля І Розум" і "Встань, Страх Подолай".

Арія була тоді ще філармонічним проектом, а зміна складів в таких проектах відбувалася легко і невимушено. До 1987 року вакантні місця зайняли старий приятель Холстініна, басист Віталій Дубінін, а також колишні учасники Чорного Кава - гітарист Сергій Маврін і ударник Максим Удалов. З новими музикантами і новим альбомом "Герой Асфальту" групі вдалося зробити прорив. Дивно цілісний, грамотно, по-західному звучить і повний чудових пісень, альбом цього разу був семимильними кроком в бік т.зв. "Нової хвилі британського хеві-метал". Складалося враження, що в своїй кар'єрі Арія має намір надолужити згаяне нашої рок-музикою за роки застою час і прискореними темпами пройти всю історію важкого року.
Завдяки ліриці Пушкіної вже звичні в піснях групи "лики війни" не страждали більш плакатно - наприклад, пісня "Тисяча Сто" переносила слухача прямо в кабіну штурмовика "Іл-2", даючи відчути весь жах повітряних боїв Другої Світової. А восьмихвилинна "Балада Про Давньоруській Воїне" створювала переконливий противагу західному "фентезі-метал". Іноді, правда, начитаність Пушкіної порждала дивні курйози, і пісні групи починали нагадувати "щось знайоме" й не так музикою, скільки лірикою. Як наприклад, відкриває альбом "На Службі Сили Зла", де в рядках "Господар твій іде / Душа, як ніч, чорна / І диявол не бере / Кому вона потрібна?" кожному освіченому рок-фану чути відгомін "Master Of Reality" Black Sabbath. Так чи інакше, але альбом мав успіх - саме з цієї програми почалося видання селф-релізів групи фірмами грамзапису. І саме пісні з цього альбому вперше заслужили статус народних хітів - навіть на дружній пиятиці братків категорії "кому за тридцять" часом можна почути хмільні заспіви "Твій дім став для тебе в'язницею ..." або "Жанна з тих королев ..."

Наступний, 1988 рік, ознаменувався першими закордонними гастролями ансамблю (Німеччина, Болгарія), офіційним виданням "Героя Асфальту" (мінус пісня "Дай Руку Мені") і черговою зміною складу. Замість Удалова за ударну установук сіл Олександр Манякін (екс- Кінематограф). Крім того, Арія розлучилася зі своїм художнім керівником Віктором Векштейном, бо творчі прагнення обох сторін до того моменту розходилися найрадикальнішим чином.

Навесні 1989 року вийшов у світ новий альбом "Гра З Вогнем". Представлений на ньому матеріал відрізняло від попередника відсутність якогось внутрішнього стрижня. Як і "С Ким Ти?", Він закріплював напрацювання попереднього, але кроком вперед не був. Особливо суперечливі почуття викликала закриває альбом пісня "Дай Жару", мелодія і ріффовка якої надто вже явно перегукувалися з "Can I Play With Madness" Iron Maiden. Саме після цього за групою закріпився досить образливий і не цілком справедливий ярлик "російських Maiden", який переслідує ансамбль досі. На жаль, зображений на обкладинці диска скажений дитячий конструктор не дотягує до мумій і кіборгів з "мейденовской" коміксової міфології ні за якими параметрами.
До числа справжніх удач альбому, мабуть, можна зарахувати лише наворочений титульний номер, який використовує сюжет загальновідомої легенди про Паганіні. Звертає на себе увагу нестандартний підхід до роботи з музичним матеріалом: неминучі цитати з "Каприччіо" великого скрипаля звучали тут порізаними на короткі рифи. Мабуть, це було не тільки сміливе, але і найбільш вірне рішення: перекладення "Каприччіо" для соло-гітари було б вкрай банальним ходом.
У тому ж році група відіграла ряд концертів зі старими колегами з Майстра, що випустили до того моменту свій дебютний альбом. Причому в режимі перманентного джем-сейшн.

На початку 1990 року зі складу на деякий час вибули заради сесійної роботи в Німеччині Дубінін і Маврін. На концертах до вересня їх поміняли гітарист Дмитро Горбатіков і басист Олексій Булкін. У вересні ж, незадоволені пропозиціями і розірвав контракт Дубінін і Маврін повернулися в групу.

Новий альбом "Кров За Кров" з'явився лише в кінці 1991 року. "Робота над диском розпочалася влітку 1989 року, відразу після виходу" Ігри З Вогнем ", - розповідав Валерій Кипелов, - Але потім з'явилися сумніви в правильності обраного стилю. Ми пробували змінити стилістику - написати матеріал м'якше, позбутися від довгих речей. В результаті зайшли в тупик і повернулися до колишнього стилю. Знову впритул взялися за роботу лише на початку 1991 року ... "
Записаний за три липневі тижні в студії МДМ матеріал не могли прилаштувати на видання до кінця року: початок 90-х ознаменувався охолодженням інтересу до "важкої" музики "зверху". Попит серед меломанів був як і раніше високий, однак репертуарні директора фірм грамзапису, радіостанцій і телепрограм не поспішали його задовольняти. У підсумку перший, ще вінілловий тираж нового альбому вийшов лише на ризькому відділенні стрімко розпадається "Мелодії", а дистрибуцію здійснювала фірма "Sintez", що належить групі Машина Часу.
Всупереч тодішньої репертуарній політиці альбом прогримів на всю країну, завербувавши в фанатську армію групи чергову натовп "арійців". Після багатьох років "Кров За Кров" сміливо можна визнати найкращим релізом Арії за всю її історію. Найсміливіші музичні знахідки, з'єднавшись з самими "пробивним" віршами Маргарити Пушкіної, перетворили черговий альбом групи в один сорокап'ятихвилинний супер-хіт. У рік підвищеного інтересу мас до літаючим тарілочках, загробному світу, підступам темних сил і творчої спадщини Михайла Булгакова альбом був дуже доречним - пишучи лірику для нових пісень, Пушкіна відірвалася по всім цим "смаженим темам" на повну котушку. Страхітливі, несподівано вивернуті навиворіт гармонії пісень "Зомбі" та "Антихрист" в черговий раз продемонстрували здатність групи відкривати нові горизонти. У той же час номер "Чи не хочеш - Чи не Вір Мені" повертав слухача в кінець 80-х, будучи своєрідним продовженням "народного" "Героя Асфальту". Епічний титульний номер (куди ж без нього?), Був перетвореної в пісню історією Христа і Пілата "за Булгаковим", а програш на акустичних гітарах в центральній його частині включав ретельно замасковані мікроцітати з "Jesus Christ Superstar". Нарешті медляк "Все, Що Було" своїми блюзовими слайд-соло і фінальної перекликом основного вокалу з жіночим соул-хором сміливо відкидав склалися канони "хеві-метал-балади". Це був Справжній Успіх.
Обкладинка, правда, знову підпилий. Прагнення групи породити ідеальний "метал-продукт" втілилося чомусь в черговому чудовисько, яке прогризлі прийшла зі Середземного моря імлу, та ще й намагається відщипнути на пам'ять шматочок від Голгофи з трьома розіпнутими на її вершині. За спогадами покійного дизайнера Василя Гаврилова це зображення вельми негативно позначилося на його здоров'ї.

Весь 1992 рік Арія провела, даючи численні концерти. Апогеєм став виступ групи 12 грудня на фестивалі "Русский Рок" в ДК ім. Горбунова. Уже тоді ветерани жанру, музиканти продемонстрували, що рівних їм в професійній майстерності на нашій сцені не з'явиться ще дуже і дуже довго. Майже два наступних роки на "арійської" фронті панувало дивне затишшя. Лише восени 1994 року давно загравати з важким роком фірма "Moroz" розгойдалася на перевидання п'яти перших альбомів групи в форматі CD. На жаль, ніяких сюрпризів (за винятком явно погіршеної обкладинки "Героя Асфальту") нові видання знайомих меломанам програм не містили. Сама група тим часом грала рідкісні концерти в клубах "Вояж" і "Пілот", і ще рідше вибиралася на гастролі.

"Люди, які раніше ходили на наші концерти, тепер з великим задоволенням купують платівки, - розповідав Кипелов, - Колишні наші фани давно виросли, і на концертах вже немає тієї Чумова атмосфери, яка була раніше ..."

Ці важкі часи ознаменувалися також деяким перемир'ям між двома сформованими в кінці 80-х "рок-кланами": рафіновано-фірмовими "Монстри року" і анархо-порнографічним "Залізним Маршем". Тому Арія частенько брала участь в збірних програмах останнього - найчастіше на правах свого роду "весільних генералів". Тривав цей вимушений альянс приблизно до лютого 1995 року. Вододілом стала презентація першої збірки серії "Російські Металеві Балади" в клубі "Пілот", коли зашуганние надзвичайно суворими дисциплінарними вимогами адміністрації клубу "екстремали" відмовилися від виступу, а що залишилися в стороні від конфлікту "арійці" прийняли рішення грати для тих, хто прийшов на концерт шанувальників незважаючи ні на що. Журнал "Залізний Марш" тут же звинуватив групу в зраді великої ідеї корпоративної солідарності, в продажності і багато ще в чому. А також почав зловтішатися з приводу чергового потепління, що в колективі розколу.
Розкол між тим був якимось дивним. Почалося все начебто з джем-сейшнов Кипелова з групою Майстер, яка вже в ті дні була сольний проект Аліка Грановського і мала проблеми з вокалом. "Просто вирішили поспівати старі бойовичку, а народ напружився ...", - зніяковіло пояснював ситуацію вокаліст. Якщо згадати джем-сейшени обох складів в кінці 80-х, причини "напрягу" виявляються зовсім вже незрозумілі. "У нього давно пропало бажання працювати над ноимі речами. Він не знає матеріалу, у нього душа не лежить ...", - висловив свої міркування на найближчій "сходці" Дубінін. "Не бачу цієї групи з іншим вокалістом", - відкинув ці претензії Маврин і в режимі екстреної евакуації покинувши склад, зайнявся сольною кар'єрою. "Була одна, а буде дві хороші групи", - намагався заспокоїти розгорілися пристрасті засновник Холстінін.

У підсумку, однак, новий альбом "Ніч Коротше Дня" був записаний все ж з Кіпелова, а остаточно і безповоротно покинув групу Мавріна замінив Сергій Терентьєв. Випустив кілька сольних альбомів, цей "самурай гітари" нового покоління мав якісно нової для групи технікою виконання і поглядом на композицію. Що тут же розділило шанувальників групи на два табори. "Круто, це російська Мальмстін!" , - вигукували одні. "Полотно грає, а цей красується", - невдоволено кривилися інші. На довершення всіх бід 1995 роки практично відразу ж після запису програми Олександр Манякін потрапив у важку автокатастрофу, і лише якимось дивом зміг повернутися за ударну установку до початку презентаційних концертів в ДК ім. 40-річчя Жовтня, що тривали майже всю зиму 1995-1996 років.
Концерти проходили з незмінним аншлагом, і були вельми сумбурні. Саме в цей період, відчувши, що у "арійців" відкрилося чорт знає яке за рахунком дихання, навколо групи почалося броунівський рух різного роду наслідувачів і дармоїдів. Розігріваються складом на зимових концертах часто працював скоростиглий поп-металевий проект Страйк', очолюваний амбітним Сергієм Задора - тодішнім адміністратором Арії та вокалістом на останньому сольнику Терентьєва. "Арію давай!" - вже на третій пісні починали зганяти зі сцени "розігрів" незадоволені фани. А звучать (схоже, все-таки в запису ...) клавішні в старенькому "Волонтери" і декількох піснях з нового альбому надихали клавишников всіх репетирують в підвалі ДК груп на брехню: "Це я їм на той концерт через сцени підігравав. .. "
Настільки ж успішним і одночасно суперечливим виявився і новий альбом. Багато в чому переломний для групи, він демонстрував вкрай суперечливі тенденції. Черговий титульний епік цього разу не містив рішуче ніяких сюрпризів, антивоєнні теми змінилися якимись невиразними мілітаристським гімнами ( "Дух Війни"), було відразу дві "кантілени" - "Ангельська Пил" і "Візьми Моє Серце" ( "Оскорпіонілісь .. . "- зітхали старі шанувальники), а пошловатого рок-н-ролу" Іди І Чи не Повертайся "посоромилися б навіть Young Guns. У той же час ударний номер "Параноя" різко контрастував з вищепереліченими треками, будучи мало не найоригінальнішим, а "Король Дороги" з несподіваним ревом старого-доброго Хаммонд-органу в приспіві воскрешав в пам'яті не те дебютний альбом, не те і зовсім класичний бойовик Deep Purple "Highway Star". На жаль, але саме цей альбом став останнім в колекціях багатьох шанувальників групи старшого покоління, розсудивши, що нічого принципово нового від групи чекати не доводиться. Настало в 1996 році турне і вихід за його підсумками подвійного концертного альбому "Зроблено В Росії" їх не переконали. Деякі, втім, розщедрилися ще й на збірник із серії "Легенди Російського Рока", куди увійшла незаслужено забута "Дай Руку Мені".
Примітно, що в багатьох концертах того періоду знову брав участь Майстер. Як в телесеріалі "Династія", мати його ...

Останні альбоми Арії - "Генератор Зла" (1998) і "Химера" (2001) - були роботами якіснімі, комерційно успішнімі, но малоцікавімі и передбачуваності з Творчої сторони. Серед авторів лірики на последнего знову после трівалої перерви з'явився колись відрікається від хеві-метал Олександр ЕЛІН. "Чи не Дивлячись на ті, что Пушкіна створі всім відомій Містичний образ Арії, Холстінін стверджує, что Йому более до душі плакатний стиль Еліна", - писав у вересні 2001 року журнал "Р-Клуб". "Оркестрові" сингл "Втрачений Рай" зовсім не віправдовував своих претензій - побудовали за звичайний схемою "куплет-пріспів" пісня явно не потребувала в оркестровій "підзвучці". Ряд критиків, вчепившись за цей факт, висміював групу за спробу слідувати новому витку моди на "концерти для рок-групи і оркестру" на низькому бюджеті. Типу, ось Metallica подвійний альбом зробила, а ці Малахольна - тільки одну пісню. Чи не найкращу службу співслужив групі і випуск іншого синглу - з російськомовними кавер-версіями хітів Manowar і Golden Earning - на славу спонсорів групи з "Harley Davidson". "П'ятихвилинні рекламні джингли під виглядом пісень - де це бачено?" - тут же накинулися журналісти на потрапила з вини "доброзичливих меценатів" між молотом і ковадлом групу. А відзначаючи навесні 2000 року своє 15-річчя, музиканти вирішили розмахнутися, і запросивши в якості "розігріву" німецький склад Rage, цілком закономірно залишилися в тіні "предгруппи".
Незважаючи на всі ці сумні моменти, по частині професіоналізму, впливу на уми молоді, а також успіху і якості концертних виступів група як і раніше залишалася поза конкуренцією. У 1998 році на Новому Арбаті відкрився належить групі бутик. Уже в наступному році від мерчандайзом групи рябіло в очах у кожного, хто виходив на московські вулиці. "Дивна річ, але в сучасній музичній" непопсової "життя, в якій дуже багато тріп-хопамі, брит-попами, хард-корами тощо., Знаходиться місце і російській хеві ... Чому хороші музиканти грають якісну, але нітрохи не змінилася з давніх часів музику? " - щиро дивувався восени 1998 року з усіх сил прагне встигнути за модою журнал "Fuzz".

2001 року був дуже вдалий для групи - важкий блюз "Штиль" окупував всілякі хіт-паради, гастролі в парі з ветераном німецького металу Удо Діркшнайдером вдалися, як не можна краще, та й оркестровий проект отримав прекрасне продовження під час виступу групи на фестивалі "Нашествие" . На жаль, вже до наступного, 2002 році "відкрилися старі рани". Спершу було оголошено, що Скрябін в черговий раз має намір покинути групу, потім - що Холстінін і Дубінін збирають музикантів для нового побічної проекту. Враження якогось напрягу услілвал новий сингл "Свобода" - вкрай нерівна робота. До того ж з явними реверансами в бік "I Surrender" Rainbow. І ось нарешті група оприлюднила офіційну заяву, згідно з яким засновники колективу Кипелов і Холстінін починають працювати порізно, фактично розбиваючи склад навпіл і частково укомплектовуючи обидва проекти музикантами Арії попередніх скликань. Уже відомо, що група Холстініна і Дубініна отримає назву Химера, а обидва засновника проекту за участю старого ударника Удалова щосили працюють над новим матеріалом. Колектив Кипелова поки не має назви. Нижче наводиться текст офіційної заяви музикантів групи:

Після тривалого періоду творчості в Арії, перемежованого спільною діяльністю з різними музикантами, Валерій Кипелов прийняв рішення про необхідність створення власного проекту. Першими його підтримали "колеги по цеху" - гітарист Сергій Терентьєв і барабанщик Олександр Манякін. Трохи пізніше в колектив був запрошений Сергій Маврін, який також представлення не потребує.
Учасники групи очікували, що їх чекають серйозні проблеми з пошуком бас-гітариста, але гра Олексія Харкова, (екс-Маврик) була настільки переконлива, що без довгих роздумів було прийнято рішення про затвердження його кандидатури.
В даний час група "Кипелов" готує концертну програму "Шлях нагору", яка буде представлена ​​в жовтні цього року. Крім раніше записаних, але не виконувалися на концертах пісень, в програму, починаючи з першого ж концерту, буде поступово включатися новий матеріал. Доповнять програму твори, написані музикантами в період їх сольного і спільної творчості, а також обрані композиції учасників проекту, що входили до репертуару Арії.
Активно йде робота над новими піснями, і найближчим часом музиканти планують записати і випустити сингл, а протягом року "подужати" і новий альбом. Також незабаром увазі шанувальників буде представлений офіційний сайт проекту - www.kipelov.ru, на якому кожен бажаючий знайде для себе необхідну інформацію: новини, гастролі, фото-архів, відео-вставки і багато іншого.

Однак до кінця літа у всіх шанувальників важкого року взагалі і Арії зокрема є шанс побачити і почути групу такою, якою вона навіки залишиться в пам'яті народній. Та й взагалі, Арія, якщо чесно, вже давно належить до числа тих ансамблів, чия історія не закінчується в зв'язку з розпуском складу. Залишається сподіватися, що продовження цієї історії нікого занадто сильно не розчарує ...