Безумовно, інструментальна музика - справжнє знаряддя постмодерністського мислення. У ній відсутні слова, і слухач може сам придумати собі будь-яку історію, злившись з чарівними ритмами, створюваними справжніми професіоналами. Як мені здається, інструментальна музика - скоріше для людей зрілих, навіть не в сенсі віку, а в сенсі зрілості духовної, коли музику починаєш сприймати не просто вухами, а внутрішнім чуттям.

Тільки що прозвучала композиція «Highlands, Lowlands» у виконанні Тріо Еміла Вікліцкого (Emil Viklický). Роль цієї людини в історії чеської інструментальної музики складно переоцінити. Саме він став одним з організаторів джазового руху в тодішній Чехословаччині, а згодом - лідером багатьох джазових формацій.

Радим Гладик (Фото: ЧТК) Незмінно в інструментальній музиці те, що її автори та виконавці є справжніми майстрами гри на музичних інструментах, навчаючись, як правило, не в одного педагога. Не виключенням став і Радим Гладик (Radim Hladík), який, хоча і не закінчив ні школу, ні гімназію, однак, з п'яти років навчався грати на фортепіано, а пізніше в Празькій консерваторії два роки вивчав гру на гітарі. З юних років він грав в різних, досить популярних в той час біг-бендах, а досягнувши певних висот, влаштовував на сцені за прикладом західних музикантів справжні шоу - грав на гітарі за шиєю, використовував зуби в якості медіатора і так далі.

У роки соціалізму інструментальна музика була в деякому роді прикриттям року від політичних репресій. Наприклад, численні інструментальні композиції Радима Гладика з'явилися саме через заборону на англійський текст. Одна з них, що стала культовою, - «Čajovna», яку ви тільки що почули.

Ще однією з можливостей творити за часів закручених гайок було створення інструментальної музики для театру і кіно. Саме цим шансом скористався Петро Скоумал (Petr Skoumal). З 1966 року він працював режисером і музичним драматургом на одній з празьких театральних майданчиків - в «Драматичному клубі». Однак, надмірна сміливість деяких текстів постановок зробила Скоумала неугодним режиму. З 80-х років музикант присвячує себе сольній творчості і саме в цей період народжуються прекрасні мелодії для численних чеських фільмів.

Сьогодні з упевненістю можна сказати, що Чехословаччина подарувала світові справжні перлини музикантів-інструменталістів. Одна з таких перлин - уродженець Словаччини Лацо Дечі (Laco Deczi), який в 60-і роки, ще до еміграції в США, заснував в моравському Брно власну групу «Jazz Cellula». Ще до свого від'їзду він став особистістю, досить добре відомої за межами Чехословаччини. Своєю музикою йому вдалося підкорити Нью-Йорк і Європу, а зараз він активно гастролює з відомими американськими джазменами.

Джозеф або Джо Завінул (Joe Zawinul) - ще один музикант-інструменталіст з чеським корінням. Хоча і народився він в Австрії, проте, згодом в його колективах можна побачити і імена чеських музикантів. У 1959 році він отримав стипендію на навчання в престижному Джазовому коледжі в Берклі, але протримався він там всього кілька днів, перш ніж потрапив в групу канадського трубача Мейнарда Фергюсона. У 70-і роки стиль гри Завінула еволюціонує. Музикант зі своєю джаз-рок групою «Weather Report» відходить від існуючих трендів і досягає таких успіхів в продажу своїх дисків, які снилися тільки виконавцям поп-музики.

І на закінчення нашої передачі ще один музикант, без якого розповідь про чеську інструментальній музиці був би неповним. Це Руді Лінка (Rudy Linka), про який ми розповідали в одній з наших попередніх передач. Руді Лінка також живе за кордоном, але робить все для того, щоб Чехія могла чути кращих світових виконавців інструментальної музики, запрошуючи їх на свій фестиваль «Bohemia Jazz Fest».