Це звичайно не пісня, але цикл названий так, а хочеться і про цей твір згадати. Причина надзвичайної популярності Болеро Равеля- гіпнотичний вплив незмінною безліч разів повторюється ритмічної фігури, на тлі якої дві теми також проводяться багато разів, демонструючи надзвичайний зростання емоційної напруги і вводячи в звучання все нові і нові інструменти.

Отже, Равель, танцюємо болеро!
Для тих, хто музику не змінить на перо,
Є в цьому світі свято початковий -
Наспів волинки убогий і сумний
І ця танець повільних селян ...
Іспанія! Я знову тобою п'яний!
Квітка мрії піднесеної виплекав,
Знову твій образ переді мною горить
За віддаленій гранню Піренеїв!
На жаль, замовк понівечений Мадрид,
Весь в відлунні пролетіла бурі,
І немає з ним Долорес Ібаррурі!
Але живий народ і пісня його жива.
Танцюй, Равель, свій велетенський танець.
Танцюй, Равель! Не сумуй, іспанець!
Вращай, Історія, литі жорна,
Будь мірошничкою в грізний час прибою!
О, болеро, священний танець бою!
Микола Заболоцький

Народженням цього твору ми зобов'язані переплетення двох життєвих ліній у долі Равеля, цього француза - ліній іспанської і, як не дивно ... російської. Російські зв'язку Равеля дали зовнішній поштовх до написання другої частини цього балетного подання. Іспанські - тієї внутрішньої силою, яка спонукала Равеля написати саме "Болеро", іншими словами, знову, як уже не раз у нього було, звернутися до іспанської темі, іспанської фольклору, спробувати передати іспанська дух і колорит.

Вже довгі роки Равель пов'язаний з діячами російської культури, особливо з композиторами, що підкорили Париж на початку 900-х років. Це, перш за все, російський театральний діяч Сергій Павлович Дягілєв з його "Російським балетом" і "Російськими сезонами" в Парижі. Саме на замовлення Дягілєва Равель ще в 1912 році написав балет "Дафніс і Хлоя". На написання "Болеро» Равеля подвигнула Іда Рубінштейн.

Іда Рубінштейн задумала виконати на сцені Гранд-Опера в Парижі хореографічну композицію на музику вже тоді написаного "Вальсу" Равеля. Але однієї цієї оркестрової п'єси для того, щоб представити її в театральному спектаклі, було недостатньо. І тоді вона звернулася до Равелю з проханням, щоб він написав ще один твір для цієї постановки. Вирішено було, що це буде "Болеро".

За деякими даними танець болеро був створений іспанським танцівником Себастьяно Сересо близько 1780 року. Хоча він завжди був тридольним, частки це в різний час по-різному дробилися: три рівні частки в першому такті (три чверті, якщо висловлюватися професійним музичним мовою), потім на сильну долю наступного такту зупинка (чверть з крапкою) та три короткі ноти ( восьмі). Один з ритмічних варіантів болеро: перший такт дробиться на короткі ноти; в такому випадку їх шість (восьмі), причому, замість першої ноти пауза. Другий такт такої ж, як в першому варіанті.

Згодом дроблення стає ще більш дрібним. Темп класичного болеро помірний, можна сказати, навіть стриманий.

Рух повно внутрішньої сили і пристрасті. Танцюється таке болеро під акомпанемент гітари і барабана, а самі танцюючі відбивають на кастаньєти додатково складні ритмічні фігури, що сплітаються в надзвичайно примхливий візерунок. Відомо багато різновидів болеро, характерних для різних областей Іспанії.

Парадокс, однак, полягає в тому, що жоден з цих варіантів не збігається з ритмічною структурою "Болеро" Равеля. На зауваження одного музиканта (кубинського піаніста і композитора Хоакіна Ніна) про це Равель відповів: "Це не має ніякого значення". "Звичайно, - погоджується з Равеля Рене Шалю, видавець листів композитора. - І все-таки твір, яке користується настільки великою популярністю і завоювало весь світ, насилу приймається іспанської аудиторією - виключно через назву". Зазначене вище обставина дає, до речі, привід задуматися над проблемою автентичності або, як тепер кажуть, автентичності, "національного колориту" в творах на національний сюжет, написаних композиторами-іноземцями. Те, що в зовнішньому світі сприймається як свого роду музична емблема тієї чи іншої країни, аж ніяк не завжди є таким для жителів самої цієї країни.

Що ж стосується власне іспанського болеро, то цей танець надихнув не одного тільки Равеля. Болеро писав Бетховен (обробка болеро входить в його цикл "Пісні різних народів" - зошит 1, № 19 і 20). Цей танець включається в опери і балети - "Сліпі з Толедо" Мегюля, "Прециоза" Вебера, "Чорне доміно" і "Німа з Портічі" Обера, "Бенвенуто Челліні" Берліоза, "Лебедине озеро" Чайковського і "Коппелія" Деліба. Глінка зі своєю пристрастю до Іспанії, використовував болеро в своїх піснях і романсах ( "Переможець" "О, діва чудна моя"). Як не дивно (хоча можливо і можна пояснити на увазі деякого подібності ритму болеро з ритмом полонезу), Шопен написав фортепіанну п'єсу, яка так і називається "Болеро" (Op.19). Але, незважаючи на такий урожай болеро в європейській музиці, перша асоціація, яка виникає з цим танцем, звичайно ж "Болеро" Равеля.

Спочатку це був своєрідний композиторський експеримент: якого ефекту можна досягти за допомогою лише одного композиторського кошти - оркестровки. Адже п'єса, яка звучить п'ятнадцять хвилин (дуже багато, для того, щоб утримувати увагу слухача в постійній напрузі), побудована за все на двох наполегливо повторюваних без всякого розвитку темах. До того ж в ній немає модуляцій, тобто переходів в різні тональності, іншими словами, змін гармонійних фарб. І, нарешті, жорстке обмеження ставить Равель темпу - за задумом композитора, він повинен залишатися незмінним протягом усього твору.

Отже, "Болеро" - справжній композиторський фокус Равеля. Сам композитор так охарактеризував свій твір: "Це - танець в дуже стриманому темпі, абсолютно незмінний як мелодійно, так гармонійно і ритмічно, причому ритм безперервно відбивається барабаном. Єдиний елемент різноманітності вноситься оркестровим crescendo. У завзятому повторенні двох тим Равелю бачився арабський елемент, характерний для цього танцю.

Прем'єра "Болеро" як балетного спектаклю відбулася в Парижі 20 листопада 1928 року. Танцювала Іда Рубінштейн, декорації написав Олександр Бенуа. Тріумф був повний. Ось свідчення одного з очевидців: "Слабо освітлена кімната в іспанській таверні; уздовж стін, в темряві, за столами розмовляють гуляки; посеред кімнати великий стіл, на ньому танцівниця починає танець ... Гуляки не звертають на неї уваги, але поступово починають прислухатися, пожвавлюються. Їх все більше захоплює мана ритму; вони піднімаються зі своїх місць, наближаються до столу; надзвичайно збуджені, вони оточують танцівницю, яка з тріумфом закінчує виступ. У той вечір 1928 роки ми самі відчували себе цими гуляками. спочатку а ми не розуміли, що ж відбувається, і тільки потім усвідомили ... ". Іда Рубінштейн

Треба сказати, що хоча цей сценарій був, природно, узгоджений з Равеля, сам композитор інакше уявляв собі те, що він зобразив звуками. Найголовнішим відмінністю було те, що, за задумом Равеля, дія мала проходити на відкритому повітрі. Причому, Равель точно знав, де саме (і це повинно було бути відображено в декораціях) - на тлі стіни заводського корпусу! Несподіване і позірна дивним художнє рішення. Але якщо знати обставини біографії Равеля, то не будеш дивуватися. Композитор завжди мав пристрасть до індустріального пейзажу. Він захоплювався заводів в Бельгії і Рейнської області, які він бачив, коли свого часу - влітку 1905 року - подорожував на борту яхти "Еме". Одне висловлювання Равеля на цей рахунок: "Те, що я бачив вчора, врізалося мені в пам'ять і збережеться назавжди, як і Антверпенский порт. Після нудного дня на широкій річці, між безнадійно плоскими невиразними берегами, відкривається ціле місто труб, громад, вивергають полум'я і клуби рудуватого і синього диму. Це Хаум, гігантський ливарний завод, на якому цілодобово працюють 24000 робітників. Так як до Рурорте занадто далеко, ми причалюємо тут. Тим краще, інакше ми не бачили б цього дивовижного видовища. ми порівнялися з заводами, коли у ж сутеніло. Як передати Вам враження від цього царства металу, цих дихаючих вогнем соборів, від цієї чудової симфонії свистків, шуму приводних ременів, гуркоту молотів, які обрушуються на вас! Над ними - червоне, чорне і палаюче небо, До того ж ще вибухнула гроза. Ми повернулися страшно промоклі, в різному настрої: Іда була пригнічена і мало не плакала, я теж готовий був плакати, але від захвату. Як все це музично! .. Неодмінно використовую ".
Завод, що малював Равелю в "Болеро", існував насправді і знаходився неподалік від того місця, де композитор придбав невеликий будинок під Парижем, названий їм Бельведером. Гуляючи тут з друзями, Равель часто говорив, вказуючи на цей завод: "Завод з 'Болеро'".

Леон Лейрітц, художник, скульптор і декоратор, близький друг Равеля, зробив макет декорацій до "Болеро". Цей макет був продемонстрований в Салоні художників-декораторів ще за життя композитора і отримав повне його схвалення. Знаючи про це, дирекція Град-Опера, ставлячи "Болеро" вже після смерті Равеля, доручила Лейтріцу оформлення вистави. Серж Лифар, балетмейстер "Російських сезонів" Дягілєва, а на момент цієї постановки (1938) був головним балетмейстером Опери, рішуче протестував проти цього заводу. Але брат композитора Едуард Равель, який добре знав художні наміри автора, проявив твердість і пригрозив, що не дасть дозволу на постановку, якщо не буде виконана воля його брата. Воля Равеля була виконана, і успіх був повним.
Іспанія, завод, болеро тореро ... (француза Равеля). Мимоволі в свідомості виникає інше ряд: Іспанія, тютюнова фабрика, хабанера, тореро ... Звичайно, "Кармен" (француза Бізе).

Життя "Болеро" як блискучою саме оркестрової, а не тільки балетно-сценічної п'єси, дав АТУР Тосканіні. 1930 рік. Тосканіні готує виконання "Болеро" в Парижі. В цей же час "Болеро" диригує і сам Равель. Композитор, як уже згадувалося, надавав дуже великого значення тому, щоб темп п'єси витримувався незмінним від початку і до кінця. Саме це - при безперервно наростаючому звучанні оркестру і остинатной (тобто теж безперервному) відбиванні однієї і тієї ж ритмічної фігури барабаном - надає гіпнотичний вплив на слухачів. І ось, Равель прийшов на репетицію Тосканіні. Знаменитий диригент на усю дорогу робив помітне прискорення. Тоді Равель підійшов до естради і звернув на це увагу диригента. Тосканіні дуже спокійно і сильним італійським акцентом відповів: "Ви нічого не розумієте в Вашій музиці. Це єдиний спосіб змусити її слухати". "Після концерту, на якому Тосканіні повторив це прискорення, - цитую Рене Шалю, - Равель вирішив не йти до нього в артистичну з поздоровленнями, але знаходився в залі португальська диригент Фрейтас Бранко умовив Равеля не привертати загальну увагу подібної нелюб'язностями. Равель дозволив себе переконати, але, потискуючи руку маестро, сказав йому: "Так дозволяється тільки Вам! І нікому іншому! "Він не хотів - і мав цілковиту рацію, - щоб серед музикантів утвердилася хибна традиція виконання. Втім, усупереч поширеній думці Тосканіні, публіка слухала" Болеро "і без будь-якого прискорення темпу, та ще й як слухала!"

Знамените "Болеро" Равеля знайшла своє втілення в танці в хореографії Моріса Бежара. Виконують Майя Плісецька і трупа Моріса Бежара "Балет ХХ століття", оркестр Брюссельського Королівського Театру де ла Монне.

Bolero / Моріс Равель - Болеро (Моріс Бежар, Майя Плісецька)

Bolero | Maurice Ravel | Gran Gala of Dance Paris | Maurice Bejart

З використанням статті Олександр Майкапар

А ось ще цікавий матеріал:

Мультфільм, знятий на початку дев'яностих, завоював головний приз на фестивалі «Золотий ведмідь» в Берліні і російську «Ніку» в 1993 році. Як говорив сам автор, в ньому пародіюються паузи в елітарному кіно, коли в фільмі підлягає нічого не відбувається, щоб дати глядачеві поміркувати над побаченим. Саме цим і визначається підзаголовок назви: «Фільм підвищеної духовності».

Сподобався наш сайт? Приєднуйтесь або підпишіться (На пошту будуть приходити повідомлення про нові теми) на наш канал в МірТесен!