Люди творчі по-різному відзначають свої ювілеї: хто закочує грандіозний банкет, хто сидить в залі для глядачів, насолоджуючись товариським «капусником» або заслуженим гала-концертом в свою честь. Провідний український баритон Іван ПОНОМАРЕНКО з нагоди свого 70-го дня народження віддав перевагу інший сценарій - вийшов на сцену з дебютом.
Образ блазня Ріголетто меломани вважають візитною карткою баритона
Вперше за свою довгу і плідну творчу життя народний артист заспівав партію мавританського лікаря ЕБН-Хакіі в опері Петра Чайковського «Іоланта». Нетривіальне подія, яка стала чудовим подарунком ювілярові, але перш за все для публіки, відбулося в стінах Національної опери України 16 квітня.
«Іоланта» - остання оперне твір композитора, в постановці Миколи Третяка «прописалася» в театрі відносно недавно - в 2011-му і з тих пір демонструє стійкий пієтет у глядача. Але в цей вечір зал приймався аплодувати мало не після кожної знакової арії, так часом так натхненно, що артисти, оркестр і диригент Алла Кульбаба витримували тривалі Фермата, перечікуючи порив.
Треба сказати, що спектакль, представлений до ювілею артиста, справив, дійсно саме сприятливе враження, а склад виконавців відверто порадував. Добре слово в сторону професіоналізму можна адресувати всім, без винятку виконавцям. Відверто гарні були: Лілія Гревцова (Іоланта), Сергій Ковнір (Рене, король Провансу), Дмитро Кузьмін (Водемон), блищала в ролі Бригіти - подружки головної героїні Сусанна Чахоян, порадував новачок оперної трупи Валентин Дитюк (Альмерік, королівський зброєносець). Потенціал у молодого співака, безсумнівно є, артистичність ж проявиться з досвідом.
Ну і звичайно найочікуванішим був вихід Івана Пономаренка. Схоже іменитий маестро хвилювався, але монолог-арія «Два світи - плотський і духовний» в його виконанні прозвучав проникливо.
До речі, зовсім фантастичний за емоційним напруженням вийшов ансамбль з другого дії. У цій сцені задіяно безліч артистів включаючи хор, але голос кожного соліста (ЕБН-Хакіі і Іоланти, Водемона і Бертрана, Альмеріка і Марти, Лаури і Бригіти) чувся виразно і не тонув у загальному тлі.
Фіналом вечора стала триразова заздоровниця «Многая літа» Бортнянського, виконана всіма учасниками вистави під керівництвом хормейстера-постановника Володимира Згуровського.
Іван Пономаренко та Лілія Гревцова в «Іоланті»
Можна багато розмірковувати, а може навіть сперечатися про те, яка партія стала знаковою, видатної для Івана Пономаренка, та, з якої меломани частенько асоціюють співака. Таких достатньо в репертуарі ювіляра. Але дозволю собі припустити (хоча в такій складній оцінці на перший план виходять індивідуальні переваги), артист розкрився в операх Верді. Втім, музика цього композитора, бездоганного мелодиста, дозволяє продемонструвати всю міць вокальних даних, фарби тембру (у Пономаренко вони - чудові), найдрібніші нюанси і розкрити драматичні сторони акторського таланту.
Дебют молодого баритона, третьокурсника одеської консерваторії відбувся в 1972 р на сцені Одеського оперного театру. Тоді Іван Пономаренко виконав партію Жермона в вердіївської «Травіаті».
Цікавою була вокальна кар'єра цього виконавця, високим стартом для якої послужили перемоги престижних конкурсів, куди намагаються потрапити кращі вокалісти, тому боротьба тут розгортається, як правило неабияка. Перша премія і золота медаль Всесоюзного конкурсу вокалістів імені Михайла Глінки (сьогодні - Міжнародний конкурс) в 1973 р змусила професіоналів придивитися до талановитому юнакові. У наступному році він закріплює тріумф вже на П'ятому міжнародному конкурсі імені Чайковського в Москві (публіка аплодувала рішенням журі).
Тут потрібно відзначити, що Іван Пономаренко пройшов елітарну школу виконавської майстерності професора Ольги Благовидової. Дуже зворушливо, що до сих пір артист з теплотою і ніжністю згадує вчителя. Про те, що рівень її підготовки був надзвичайно високий, підтверджують імена учнів, перших осіб оперної сцени: Зоя Христич, Бела Руденко, Микола Огренич, Олександр Ворошило, Людмила Шемчук.
Троє студентів Ольги Благовидової (Микола Огренич, Іван Пономаренко, Людмила Шемчук) завоювали Гран-прі конкурсу імені Чайковського, а оцінювали учасників - прим. У різні роки серед суддів були Марія Каллас, видатний баритон Тітта Руффо.
Репертуар Пономаренко поповнювався все новими партіями, все більш складними образами: Дон Жуан в однойменній опері, Еськамільо в «Кармен», Роберт в «Іоланті», Амонасро в «Аїді», Ренато в вердіївському творінні «Бал-маскарад», Тоніо в «Блазні », Євгеній Онєгін, Єлецький в« Піковій дамі »...
Його оксамитовий баритон звучав у Великому, Маріїнському театрах, Київському оперному, де став солістом в 1981 р, Варшавському, Каїрському, Екатеринбургском (тут його до сих пір згадують як приголомшливого драматичного баритона з Києва, здивувався в партії Брудного «Царська наречена»), фестивальних сценах. Один період творчого життя виділяється особливо: артист був першим українцем, запрошеним співати в ПАР на сцені театрів Йоганнесбурга і Преторії. Пластичний і м'який баритон Пономаренко виділявся серед інтернаціональної команди виконавців і запам'ятався за виставами «Аїда», «Ріголетто», «Сільська честь».
Послухати записи баритона можна на youtube - сольні номери, дуети, ретро-виступи з відомими оперними партнерами, романси (їх Пономаренко виконує приголомшливо). Але краще, звичайно, все бачити і чути вживу. Слідкуйте за театральною афішею, щоб не пропустити «Сільську честь», «Травіату», «Борис Годунов» за участю видатного виконавця.
Фото зі сторінки СПІВАКА у Фейсбуці
Шановні читачі, PDF-версію статті можна скачати тут ...
